Планета имен и фамилий

Об авторе: Ильченко, Ирина Ивановна, кандидат филологических наук, доцент кафедры общего и славянского языкознания Запорожского национального университета. Круг научных интересов – ономастика (различные группы онимов – от антропонимов до гидронимов). Автор диссертационного исследования «Антропонимия Нижнего Поднепровья в ее историческом развитии (надвеликолужский регион)» (Днепропетровск, 2003). Предлагаемая ниже статья посвящена иноязычным фамилиям на Украине и написана на украинском языке.

---

Цифра в квадратных скобках, выделенная красным цветом, маркирует начало страницы в печатной версии статьи. При этом граница может проходить внутри слова. Все сноски обозначены арабскими цифрами и их тексты вынесены после текста статьи. Сноски представляют собой гиперссылки, по которым можно пройти, а затем по ссылке "Вернуться к тексту" вернуться снова к читаемому месту статьи. Выходные данные печатной версии смотрите после текста статьи.

[стр. 104]Здавна відчувалася зацікавленість учених прізвищами жителів конкретних історико-етнографічних реґіонів України. Монографічні дослідження, дисертаційні роботи, наукові статті, написані на сучасному та історичному ономастичному матеріалі, не тільки містять аргументовані висновки і варті спостереження, але й уводять у науковий обіг новий фактичний матеріал. Та все ж необхідно відзначити, що українська антропонімія за реґіонами досліджена нерівномірно. Не однаковою мірою вивчені окремі типи антропонімів, їх територіальне поширення в різні історичні періоди. Комплексно досліджена антропонімійна система Закарпаття у докторській дисертації та інших працях П. Чучки, вивчалися прізвища Середньої Наддніпрянщини (І. Сухомлин), Бойківщини (Г. Бучко), Лемківщини кінця ХVІІ – поч. ХІХ ст. (С. Панцьо), Буковинського Придністров’я (Л. Тарновецька), Верхньої Наддністрянщини (І. Фаріон), Гуцульщини (Б. Близнюк), Середнього Полісся (І. Козубенко), північного Степу (Т. Марталога), Лубенщини (Л. Кравченко), Опілля (Г. Панчук), Донеччини (Г. Кравченко), Українського Придунав’я (О. Медведєва).

Система прізвищ, акумулюючи в собі різноспектрову єдність внутрішньо - та позамовних чинників, є цінним джерелом для вивчення історичних процесів, які відбувалися у мовній структурі прізвищ; для визначення характерних словотвірних тенденцій у будові онімів як складових елементів лексичної системи; а також впливу чужомовних елементів на творення власних імен та взаємозалежності інтра – й екстралінгвальних факторів у становленні засобів та способів ідентифікації особи. У цьому відношенні особливо вдячним матеріалом для дослідження є антропонімія тих чи інших історико-етнографічних реґіонів. Одним із таких реґіонів є надвеликолузький, що входив колись до володінь козацького Запорожжя. Вивчення антропонімійної системи надвеликолузького реґіону кінця ХVІ – ХХ ст. дозволяє простежити живий ланцюг творення ідентифікаційних засобів особи і [стр. 105]виявити стан антропонімійної народної системи до моменту і в момент її адміністративно – юридичного нормування. Це важлива й актуальна проблема для сучасної української лексикології.

У словниковому складі кожної мови знаходиться більший або менший процент запозичених слів, із яких певну кількість становлять іншомовні за походженням прізвища. Частина українців має прізвища татарські, тюркські, німецькі, румунські та ін. (Редько 182). Проникнення іншомовних елементів в українську мову почалося дуже давно і проходило то з більшою, то з меншою інтенсивністю на всій території України, але особливо активізувалося в часи козаччини, її боротьби з татарами та турками. Тому чимало цих елементів зафіксовано на території надвеликолузького реґіону. Під час визвольних походів на Україну з усіх країв стікалися представники інших народів. Частина зайшлого населення поступово українізувалася.

Прізвища тюркського походження

Зрозуміло, що частина цих прізвищ виникла з прізвиськ на основі тюркськомовних слів, які були у повсякденному житті українців. Тому не всі слова можна вважати тюркізмами в точному розумінні цього слова: недивлячись на свою тюркську форму, вони з’явилися внаслідок номінаційних процесів, що мали місце в україномовному середовищі. Такими антропонімами є, наприклад, ті прізвиська запорожців, які виникли завдяки трансонімізації, тобто переходу оніма одного розряду в інший. Абаза – тур."abasa" "дурний" (Баскаков 253). Азамат – тур. від власного імені Азамат. Алімов – татар. від власного імені Алім. Аракчи – тур. "продавець горілки" (Непокупний 90). Бабалій – тур. "той, хто має батька" (Баскаков 44). Байсак – тур. baysal "спокій" (Редько 191). Басман – половец. "посада" (Фасмер припускає, що "басман" походить від "басма" – клеймо, яке видавлювалося на хлібині, чи "двірський або казенний хліб" (Фасмер I, 31). Берлю – тур. "вовк" (Редько 191). Галаган – половец. "індійський півень" (Даль I, 341). Кабай – тур. "грубий, великий" (Редько 191). Каракай – тур. "неспокійний, метушливий" (Редько 191). Карандей – тур. "garyndy" – "сміття". Касай (Кацай) – тур. від власного імені Касай. Кенебас (Кинебас, Кенибас) – тур. "людина з гучним голосом, розмовляє басом" (Грінченко ІІ, 111). Кішай – тур. "віра" (Редько 191). Кугушев – половец. kogus "високий" (Унбегаун 292). Савлук – тур. "здорова людина" (Непокупний 90). Салабаш – тур. "твердий, міцний" (Редько 191).

Далеко не всі антропоніми з тюркськими основами виникли у тюркськомовному середовищі: частина з них стала прізвиськами завдяки онімізації засвоєних українською мовою тюркських апелятивів.

[стр. 106]Прізвища єврейського походження

На Україні XVIII ст., переважно у містах, жила значна кількість євреїв. Серед них були торговці, орендарі, але основну масу становили ремісники. Утеча з міст багатих євреїв, які займали панівне становище в єврейських громадах (кагалах) і тримала рядових членів у ізоляції та нетерпимості до людей іншої віри, привела до певного ослаблення, замкнутості цих громад, що, зокрема, виявилося і в численних переходах у православну віру. Єврейське населення становило й становить зараз значну кількість населення України. Багато його представників досить добре знали єврейську мову (ідиш), і саме цим пояснюється виникнення прізвиськ, що являють собою єврейські назви, які перейшли згодом у прізвища. Склад єврейських прізвищ досить строкатий. На Україні це були прізвища або повністю єврейські наприклад, Шамес – "служитель синагоги", або наполовину єврейські, наполовину російські – Рабинович. Оскільки (при переїздах із країни в країну) нове мовне оточення видозмінювало прізвища, наближаючи їх до своєї вимови, частина єврейських прізвищ змінилася до невпізнання. Перші прізвиська єврейського походження знаходимо ще в Реєстрі 1581 року: Лейба, Юдинъ. Етимологічний словник української мови подає слово лейба як діал. “ледащо, ледар” (ЕСУМ ІІІ, 214). Серед єврейських можна виділити прізвища, які утворилися від біблейських імен, а саме: Айзик < Ісаак. Барухович, Борухович, (Варухович) < Барух (Варух). Ідєлєв < Ієгуда. Лейзер < Елізар. Нахимсон < Наум, Ошеров < Асир. Равикович, Рівкін < Ребекка (Ревекка). Сурин, Сурін, Суріц < Сара. Тамаркін < Тамара. Хавин < Наві, Єва. Хацкелевич < Іезекііль. Югвич < Югва (Ївга). Юдай < Юда. Ярович < Ярхо (Иарха). Незначну кількість складають прізвища, утворені від давньоєврейських імен: Дворкін – Девора, Ітін – Юдиф, Менкес – Міріам, Рохлін – Рахіль.

Невелика група прізвищ походить від загальних особових назв, що позначає професію або рід занять: Бляхер – "жерстяник", Каганович, Коган – "священик". Каплан – "священик", Леві, Левін, Левінсон, Левіт – "левіт", "священик". Мелех - від прізвиська "цар". Рабіновіч – "равін". Хайт, Хайтович – "кравець". Цегельман – "цегляр". Цимерман – "тесля". Шадкун – "сваха". Шац – "приходський священик". Шенкер – "корчмар", Шнейдер – "кравець". Лише окремі прізвища вмотивовані твірними основами, що мають інші значення: Фрумкін < "праведність". Альт < "старий". Географічні назви покладенок в основу таких прізвищ: Гальперін, Лівшиц, а основу етноніма у прізвища Жидо[стр. 107]вець, Жидовкин. Частіше траплялось так, що єврейські прізвища отримували слов’янські суфікси: Деворо – Дворкін, Есфірь (Естер) – Естеркін. Певна кількість єврейських прізвищ схожа на німецькі: Бляхер, Гепнер, Гіммельфарб, Гольдберг, Гофман, Гузман, Зельман, Зепсен, Кляйнер, Лейман, Маргулис, Меер, Меркер, Нідерман, Ніссельбаум, Ройзенман, Ройтман, Розенблюм, Фарбер, Фербар, Цегельман, Цимерман, Шнейдер, Шустер, Едель. Пояснюється це генетичною спорідненістю новоєврейської мови ідиш з німецькою (обидві германської групи індоєвропейської мовної сім’ї).

Прізвища польського походження

Більшість прізвищ польського походження розміщені переважно на заході України, хоч деякі з них зустрічаються в цьому реґіоні. Прізвища ці частково українізовані. На польське походження вказує: корінь слова, не вживаний в українській мові, або фонетичні особливості. Браніцький, Будіцький, Вербіцька, Главацька, Грабарь, Грабарський, Велигурська, Гура, Гурський, Подгурський, Дембовський, Домбровський, Заблоцкий, Зацний, Злотник, Злотницький, Квятковский, Левандовська, Магрицький, Магурський, Марцінковський, Мацеевський, Пєсоцький, Пісоцький, П`єнтак, П`янтковський, Салацкая, Свіонтковський, Скавронська, Трембовський, Ястремський. Зрідко в прізвищах польського походження зберігаються польські суфікси -ек, -ік на -ик; -ес на -ець. Більшість цих прізвищ на сучасному етапі не сприймаються як запозичені. Сам факт запозичення можна встановити, якщо знати напевно, що носій є поляками.

Прізвища індоарійського походження

Першоосновою сучасних прізвищ надвеликолузького реґіону, є козацькі. Знаючи звідки і як прийшло те чи інше з них, можемо здогадуватися: хто були наші предки, з яких земель чи країн потрапили на Запорожжя, чим займалися до цього, які прикметні ознаки мали. Прізвище несе в собі історію свого роду, то ж антропоніміяв цілому складає складають історію нашого народу.

Органічною частиною антропонімікону зазначеного реґіону стали й такі українські прізвища, як Багалай, Бака, Бакота, Балвір, Балбир, Бушма, Бушмака, Гупал, Гупало, Кічак, Кришень, Кундера, Курупа, Манджула, Пандай, Панікар, Судас, Хопта, Чамара, Шандра, Шіваненко, Шудря, Шудрак та багато інших. Всі вони не піддаються витлумаченню на власне слов’янському грунті, [стр. 108]але легко й переконливо вмотивовуються твірними основами з санскриту. У народній пам’яті українців, очевидно, збереглася згадка про те, що рахмани-брахмани живуть на півдні, біля Чорного моря. Саме тут упродовж майже тисячоліття, починаючи з VI ст. до н.е., існувала колись Боспорська держава, до якої входили численні сіндо-меотські, тобто індоарійські племена. Частина яких у ІІ тисячолітті до нової ери вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і слов’янських народів (Наливайко 17). Санскрит допомагає по-новому поглянути на деякі українські реалії, скажімо, на ті ж імена й прізвища. Компонент -вір (-бир), наявний у деяких українських прізвищах, таких, скажімо, як Балвір, Бальвір, Балбир, Балбиренко вказує на їх індійське походження. В індійській міфології – старший брат бога Крішни, ім’я його означає "могутній герой" (CРС 615). Не менш цікавим є той факт, що ім’я Крішни досить часто трапляється в козацькому Реєстрі 1649 року, а саме: Кришненко, Крішненко. Крішна мав ще одне ім’я – Гопал, Гопало (СРС 542). Козаки на прізвище Гупал, Гупало, Гупалов, Гупаленко також фіксуються у Реєстрі. Саме ім’я Крішна на санскриті означає "Чорний", а в тих же запорозьких козаків побутували імена Черня, Чорниш, Чорнята, Чернега, від яких утворилась ціла низка сучасних українських прізвищ. З іншого боку, козаки мали й імена Білан, Білаш, Біляк, які також ставали основою для багатьох українських прізвищ (Наливайко 12).

Прізвища Шарко, Шарій, Шаровський, Шарченко, Шаровара, мають за основу слово шара, яке в санскриті означає –"очерет", "комиш". Оскільки саме з очерету робилися стріли, то з часом слово прибрало значення "стріла". У цьому значенні воно утворює різні терміни, переважно військові: шарасана – "лук", шарадгі – "сагайдак", "колчан", шаравара – "сагайдак", а також "щит", "панцир", бо, очевидно, й щити колись робилися з очерету. Проте прізвище Шаравара може тлумачитися і як Стрілець, виходячи з того, що в тому ж санскриті вара виступає і в ролі суфікса, тотожного українським суфіксам на означення діяча (Наливайко 116). Українське прізвище – Рева за своїм походженням також індійське, бо в санскриті ім’я Рева, що означає "багатство", належало діду Бальдева (Кришни). Як свідчить "Реєстр", у війську запорозькому служив козак із показовим у цьому плані прізвищем Рохманенко (P2, 170). Ним позначали найвищу верству давньоіндійського суспільства –жерців-брахманів, пам’ять про яких іще з язичницьких часів зберігається в українському фольклорі, фразеологізмах, назвах, святах і особливо прізвищах – Рахманова, Рахманюк, Рахманець, Рохманенко, Рохманченко.

[стр. 109]Другий стан давньоіндійського суспільства, із якого походили воєначальники й царі, також, вважаємо залишив пам’ять про себе в українських прізвищах. Із санскритським словом кшатр – "сила", "влада" (СРС 179) поріднене наше цар, наявне в численних давніх та сучасних українських прізвищах – Царенко, Царьков, Царко, Царик, Царченко, Царук, Царчук. В українських прізвищах відбито й четверту верству давньоіндійського суспільства – шудрів: Шудра, Шудрак, Шудренко (Р2, 78, 90, 126, 145). Шудрик, Шудриненко, Шудрикович, Шудриковський, Шудриченко. Близькі до шудрів за соціальним статусом чамари – "чинбарі", "шкірники", велика етно-кастова спільнота в давній, середньовічній і теперішній Індії. Це напрочуд близьке до українського чинбар – "шкірник", "швець" (СРС 608).

Cкладні суспільно-політичні обставини, в яких перебував надвеликолузький реґіон протягом кількох століть, не могли не залишити слідів і в антропонімії цього реґіону. Причин появи прізвищ іншомовного походження може бути декілька По-перше, асиміляція чужинців серед корінного населення, їх постійна взаємодія. По-друге, свідоме перекручення українських прізвищ урядовими органами.

Література

Баскаков – Баскаков Н.А. Русские фамилии тюркского происхождения. – М.: Наука, 1979. – 279 с.

Грінченко ІІ – Словарь української мови (Упорядкував з додаванням власного матеріалу Б. Грінченко). – К.: Наукова думка, 1996-1997. – Т. І–IV.

Даль І – Даль В. Словарь живого великорусского языка. – М.: Просвещение, 1978–1980. – Т. І–IV.

Наливайко – Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит.– К.: Либідь, 2001. – 274 с.

Непокупний – Непокупний А.П. Культурно-історичні обрії "Реєстру Війська Запорозького 1649 р." – У кн. "Реєстр Війська Запорозького 1649 р." Додатки. – К.: Наукова думка, 1995. – С. 568–573.

Редько – Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища. – К.: Наукова думка, 1966. – 216 с.

Р 2 – Реєстр Війська Запорозького 1649 р. – К.: Наукова думка, 1995. – 588 с.

СРС – Санскритско-русский словарь. – М.: Наука, 1978.

Унбегаун – Унбегаун Б. Русские фамилии. – М.: Прогресс, 1989. – 440 с.

ЕСУМ ІІІ – Етимологічний словник української мови: В 7 т. (Відп. ред. О.С.Мельничук та ін.). – К.: Наукова думка, 1983–1985. –Т. І–ІІІ.

Фасмер І – Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. – М.: Прогресс, 1964–1973. – Т. І–V.

---

Данная статья опубликована в сборнике: Актуальні питання антропоніміки: Зб. матеріалів наук. читань пам'яті Ю.К.Редька / Ред.: І.В. Єфименко; Ін-т укр. мови НАН України. – К., 2005. – С. 104–109.